На жаль, існує стереотип, що анархісти – люди, для яких немає нічого святого, що руйнують все, що відкинули будь-які закони тощо. Деякий час, зокрема при радянській владі, анархізм, як і націоналізм, вважалися чимось поганим, навіть лайливим. Цей стереотип, певною мірою, як пережиток, зберігся і на сьогодні, особливо серед людей старшого покоління.

Український анархізм розвинувся в кінці ХІХ та початку ХХ, як одна з течій, що протистояла всім існуючим на той час. Однією з найпоширеніших сучасних течій є анархо-націоналізм, що за мету свою має повалення всіх усталених режимів, абсолютна їх руйнація і побудування нової країни, що матиме абсолютно демократичний устрій ( в сучасній же Україні демократія є лише формальною, а вічна боротьба за місця у парламенті давно перетворилась на абсолютно монархію, коли до влади приходять «свої» - ті, хто вигідні попередній) . Саме засновником анархо-націоналізму вважається Нестор Іванович Махно, що для свідомих українців вже давно є національним героєм, а для несвідомих … але, як говорять, горбатого могила виправить. Через цькування радянської влади на сьогоднішній день його рік народження датується між 1884 та 1888 роками ( у різних авторів його біографії я знаходила абсолютно різну хронологію). Провідною ідеєю війн, які він проводив, було становлення на українських землях могутньої, абсолютно сепарованої держави на зразок Запорізьської Січі. Розповсюдження цей рух набрав на Півдні, у Степовій зоні України, особливо Катеринославській губернії. Сам устрій його війська вражає: за п’ять годин скликалося до двадцяти п’яти тисяч махновців. Все військо було кінним і їздило на тачанках, де перевозилася зброя. Сам Махно завжди зупинявся у крайньому будинки на вулиці, щоб легше було відступати. Потім, в 1904 році він був змушений тікати з України спочатку в Румунію, потім у Німеччині, де йому пропонували великі статки за те, щоб він навчав військової справи за власним досвідом, але маючи передчуття ( що і справдилось в 1939 році), що це може обернутися проти України, він відмовився від всього. За життя Махно переніс 96 поранень і був хворів на сухоти, які отримав у в’язниці, сидячи у 19 років за крадіжку, де познайомився з анархістами, що ознайомили його з течією. Помирати Махно був змушений у шпиталі для бідних і похований у «Стіні комунарів» на Пер-ля-Шезі.

Мало кому відомо, що під словом анархіст криється зміст – людина, що бореться проти влади. Таким чином, багато хто в нашій країні на сьогодні є якраз анархістами, хоч більшість з цим ніколи не погодиться, доки в нашій країні не стане покоління колишніх комсомольців. Особисто я стала анархісткою в 2004 році, коли зрозуміла, що кожен наступний президент буде моїм запеклим ворогом (звісно доки не прийде, якщо таке чудо трапиться, до влади хтось гідний). Так, в нашій країні є політична партія(єдина, проти якої я нічого не можу сказати), яку я підтримую, але я проти всіх, котрі діючі. Зараз парламентарі – наші клоуни, чи то гладіатори на арені, типу хто кого вб’є, і коли нашому народові набридне дивитись ці вистави, то повалення влади краще всього буде здійснити через анархістські принципи, тобто абсолютне знищення існуючої системи. Так, для країни це спочатку буде боляче, щось на зразок шокової терапії, але згодом може принести користь.

Я особисто підтримую анархо-націоналізм, але все ж, я не можу сказати, що вірю в це ідейно та сліпо, адже добре знаю, що будь-яка теорія будь-якої моделі правління є утопічною і в чистому вигляді не зустрічається в жодній країні світу. Якщо ж мене запитають, як воно - бути анархістом, або в чому полягає моя сутність, я відповім словами Василя Стуса: « Я зневажаю політиків!» - і це буде чітко і дійсно! Адже справді, кого з наших сучасних парламентарів можна поважати? Читачу, задумайся!