Тебе ніколи не було поруч. Не було в момент мого народження, коли я вимовляла свої перші слова, коли вперше усвідомила, що таке Rock-and-Roll… Не було, коли в мене з’явилися справжні друзі, коли я малювала свої перші страшні картини, писала перші вірші, вчилась думати на вулицях, шукала самоти, коли в мене був перший хлопець. Ти не був, суко, коли я втратила цноту, коли вперше зненавиділа, коли вчилась палити, літати… Тебе не було в час моїх перших успіхів і коли я закінчувала школу, коли блукала чужими містами, коли жила лиш вночі, коли ховала свою душу на меморіальних цвинтарях, коли я вперше читала Жадана, на концертах «Аліси», коли я кінчала від голосу Кінчева… Блядь… тебе не було, коли я сиділа з друзями на мостах, в гаражах, на прокурених кухнях і труїлась дешевим алкоголем. Тебе, підаре, не було коли я вперше хотіла когось вбити, коли безтямно любила свою країну і зневажала інші раси, коли вірила в Бога, коли зрозуміла, що не можу нікого кохати. Тебе, блядь, не було коли я черствіла! Коли я стервіла! Кажуть, ще трохи і мені піздєц! А тебе немає… Якщо від божевілля помирають, то це правда. І тебе не буде поруч коли я відкину копита! Тебе ніколи не буде – я ніколи не навчуся кохати! І я ляжу, буде мені так хороше-хороше, й здохну тихенько! На мою могилку ходитимуть панки і поминатимуть мене найдешевшою портягою, але слухатимуть там лише мій улюблений «Cranberries», а я посміхатимусь їм з пекла. А ти, білявчику, сучидло ти таке, курво, так і не прийдеш до мене на могилку…