Здебільшого в таку погоду, холодну, мокру люди підкоряються силам природи. Вони впадають в певвний стан і починають слідувати за нею. Та все це не про мене.
Люблю саме в час побачити в людині душу. От йдете по вулиці, обовязково подивіться в ті очі, ви зрозумієте звичайно більше, ніж знали чи можливо не знали про ту людину. Відчуйте якусь тривогу, якесь стурбування, яке наповнює людину, відчуйте її страх чи певну суміш почуттів.
Люблю пити чай і дивитися в вікно, коли пара обвиває шкіру на лиці, коли вона ніжно торкається твоїх губ, і наповнює тебе дивним теплом. Напевно хтось скаже, звичайним, простим, як завжди, але в цей час зовсім іншим. Дивлячись на змерзлих, змоклих людей, саме в цю хвилину відчуваєш і цінуєш те тепло.
Люблю, коли дзвонять саме в цей час старі друзі, розповідають про свої невдачі і про свої успіхи, люблю під музику дощу чути їх сміх у слухавку, люблю згадувати веселі моменти, які рідко приходять на думку.
Люблю, коли приходить кохана людина і міцно-міцно обнімає, з дивним стукотом серця, яке водночас і холодне, і гаряче від тієї любові.
Напевно потрібна нам всім ця дивна, така загадкова, така капризна погода, така чуттєва і таємнича.